Село Поташ (Маньківського району)

Село Поташ виникло у кінці ХIХ століття. Залізничну станцію з  однойменною назвою відкрито 15 липня 1891 року, яка розташована на ділянці Христинівка - Шпола.  Саме село, як адміністративно-територіальна одиниця, засноване в 1896 році. Назва поселення, ймовірно, походить від покладів у цій місцевості калієвої солі - поташу.

У 1910 році місцева влада, в зв'язку з потребою робочих рук для праці на станції, виділила землю для розбудови села. Першими поселенцями, які одержали тут наділи й почали будуватися, стали: Тимофій Степанович Черній і його дружина Євдокія Григорівна, Дмитро Захарович Задорожко із дружи­ною Надією, маньківчани - Терентій Коцюбинський і Йосип Табачківський, що був сторожем на станції, та інші.

У роки колективізації в селі Поташ було засно­вано колгосп імені Т. Шевченка, головою яко­го обрали Євмена Павловича Мельниченка. 1931 року створено Потаську механізовану тракторну станцію. Бригадиром тракторної бригади Потаської МТС був  Йо­сип Прокопович Мальований, якому  6 травня 1948 року присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

Під час другої світової війни у 1941-1944 роках поблизу станції Поташ відбувалися танкові бої: радянськи­ми воїнами знищено чимало ворожої піхоти й танків. При визволенні села 2-а танкова армія розгромила дві піхотні дивізії загарбників, три танкові дивізії, серед них - танкової дивізії СС „Адольф Гітлер". Загарбники втратили майже 5 тисяч солдатів вбитими і пораненими ,800 взято в полон. Тут вони не дорахувались величезної кількості військової техніки :500 танків,350 гармат, понад 10 тисяч автомашин та багато іншого майна. З 12-16 січня 1944 року неподалік станції в поєдинку з фашистами загинули Герої Радянського Союзу: сержант Павло Семенович Свєчніков та артилерист Олексій Григорович Федюков.

8 березня 1944 року 936-й Червонопрапорний ордена Суворова стрілець­кий полк під командуванням Героя Радянського Союзу Г.Короленка і танковий батальйон під командуванням П. Калашникова (згодом - Героя Радянського Союзу)  визволив станцію та село.

У роки фашистської окупації на станції Поташ діяла підпільна група, до якої входили: В.К. Зін­чук, Ю.К. Кривонос, М.М. Левченко, І.С. Шейко, В. Василевський та інші. Вони вчиняли диверсії на залізниці, розповсюджували листівки, підпа­лювали німецькі склади. Керівником групи була 19-річна Віра Зінчук. Під її керівництвом відважні месники не  тільки знищували ешелони та ворожих солдатів, а й несли в народ правду про дійсне положення на фронтах, розповсюджували листівки. Підпільна група підтримувала зв’язок з партизанським загоном імені Кутузова. За дорученням командира Гриба підпільники знищили важливий есесівський ешелон, розправилися з поліцаями-зрадниками. Однак ,провокатор видав їх  фашистам. Віру Зінчук разом з іншими підпільниками замучено у концтаборі „Уманська яма”, її іменем  названо центральну вулицю села.

     Поблизу села виявлено залишки поселень епохи бронзи другого тисячоліт­тя до нашої ери та черняхівської  археологічної культури другого-п'ятого століть нашої ери.

          Територія сільської ради становить  1085 га землі, із них:  сільськогосподарських угідь - 665 га, забудованих земель - 143 га, ліси - 261 га. Грунтовий покрив складається з чорнозему та підзолистих грунтів .

         Село розташоване в південній частині Маньківського району та розміщене на відстані 7 км від районного центру селища Маньківка,10 км від автостради Одеса- Київ –Сант-Петербург.

          В центрі села розташована залізнична станція Поташ, яка забезпечує перевезення пасажирів залізничним транспортом по маршрутах: Черкаси-Умань, Умань-Ясиновата, Львів-Кривий Ріг.

        Автостанція  обслуговує пасажирів автобусним сполученням: Буки-Умань, Тальне-Київ, Маньківка -Черкаси, Тальне-Маньківка, Маньківка-Добра, Маньківка-Вікторівка, Маньківка-Паланочка.

            Сільська рада створена у 1989 році. З 2006 року  її очолює сільський голова Клименко Василь Петрович, який працює над покращенням добробуту односельців.

            В селі рахується 611 дворів, в яких проживають 1220 жителі, чоловіків – 563,  жінок – 657, дітей до 6 років – 63,  дітей до року – 12.

             На території сільської ради проживає  5 - інвалідів Великої Вітчизняної війни, 16 - учасників бойових дій, 15- солдатських вдів, 41- учасників війни,  104 – дітей війни; 56 - одиноких громадян,  9 - ліквідаторів на Чорнобильській АЕС,  17- потерпілих від її наслідків,  3 - воїни-афганці, 8- військовослужбовців,  5 - військовослужбовців звільнених в запас,  383 пенсіонерів,  35 одиноких престарілих .

            Покращення розвитку  підприємств та організацій, їх фінансового стану забезпечило певні позитивні зміни   в економічному та соціальному розвитку села у  2006 році  та наповненню сільського бюджету.             

             На території села функціонують 15 підприємств  та організацій: ТОВ «Чорна Кам’янка», ТОВ»Регламент»,  Коопзаготпром Маньківського РайСТ, Компанія «ДЛХ Нордіск, Дерево», Нижній склад та Маньківське лісництво Уманського Державного лісового господарства, ВКФ «Парі», ПП «Лавіта», ТОВ «Дукра-агро», ТОВ «Еліта», Маньківський паливний склад  ТОВ «Черкаської енергетичної компанія»,  ДП ДАК «Хліб України» Потаське хлібоприймальне підприємство, ТОВ «Поташ», станція Поташ Одеської залізниці, Маньківська нафтобаза ТОВ «Дніпроінвест-Ч», одне фермерське господарство «Нива», 8 торгівельних точок, з яких 6 приватних та 2 державних, 18 підприємців,  поштове відділення зв’язку, філія Ощадного банку. Стабільне функціонування даних організацій та підприємств забезпечує працевлаштування жителів села.

            Соціальну сферу села складають: дошкільна установа, ФАП, Будинок культури, бібліотека, які перебувають на балансі сільського бюджету та загальноосвітня школа 1-2 ступенів.

             Дошкільна  установа  працює круглорічно. Це типова споруда розрахована на 87 діток і якій у січні місяці  2008 року виповниться 25 років. Щодня колектив дошкільного закладу, який складається із кваліфікованих працівників :  завідуючої, 4 вихователів, музичного керівника, 3 помічників вихователів, 2 поварів, кастелянші та  3  кочегарів, обслуговуючого персоналу приймають 40-45  діток, де є всі умови для виховання ,  навчання  маленьких громадян села. Виховання дітей проводиться за віковими групами, створено молодшу ( діти від 1-го року  до 3-х )  та середню групу (діти від 3-х років до 5-ти).Перший клас  також розміщений в дошкільній установі.

                Харчування дітей проводиться за кошти сільського бюджету.              Приміщення  протягом  3 років опалюється природним газом, що дає змогу підтримувати температурний режим  для фізичного розвитку дітей.

               В фельдшерсько-акушерському пункті працюють два медичні працівники, санітарка та створено всі умови для надання першої необхідної допомоги жителям села. У 2006 році заклад переведено на опалення природним газом.

                Школа  була відкрита у 30 –х роках  та була початковою. Одразу після війни школа відновила навчання дітей. До 1953 року це була семирічна  школа №46 Одеської залізниці. Школи мала три  приміщення для навчання. У 1952 році був перший випуск  27 учнів, які закінчили 7 класів. У 1963 році було побудовано нову школу. Це типове приміщення ,яке на той час воно відповідало вимогам навчання дітей. Участь у побудові школи приймали  всі жителі та підприємства села.  Із її стін вийшло  1126 випускників. Знані і шановані вчителі:  Кічмаренко Клим Іванович, Коцюбинська Євдокія Якимівна, Мальована Галина Прокопівна, Бернага Ольга Василівна, Рябошапка Антоніна Яківна, Криволап Ганна Родіонівна, Редько Ніна Гнатівна, Калман Валентина Григорівна. В період з 1965 по 1985 роки у школі навчалось в середньому 200 учнів. Зараз в школі навчається 86 дітей.

             Учнями школи, виходцями села стали наші земляки, Данчук Андрій Григорович – директор ремонтно-механічного комбінату АТ «Київ-хліб»; Данчук Анатолій Григорович - начальник департаменту технічної політики Міністерства аграрної  політики України; Коцюбинський Олександр Петрович – викладач Первомайського філіалу Українського державного технічного університету, кандидат технічних наук; Мандра Анатолій Степанович – генеральний директор «Черкаситрансгаз», Полюга Валентин Петрович – закінчив академію авіації в Ленінграді, був  викладачем в Харківському військовому авіаційному університеті, пішов у відставку у званні підполковника та працює головним спеціалістом в Харківському інституті авіаційної промисловості                           

               Сільська бібліотека обслуговує 600 читачів та має 9 тис. книжкового фонду, розміщена в правому крилі дошкільної установи. Окремо  кімната для книжкового фонду  та  великий, просторий, світлий, завжди теплий  читальний та обслуговуючий зал.

           В сільському будинку культури організовано дозвілля молоді, проводяться  вечори  відпочинку та  відзначаються пам’ятні дати та свята.

           У 2003 році до осель жителів села проведено природний газ, 60 відсотків осель громадян газифіковано.

           У 2006 році  розроблено «Програму водозабезпечення населеного пункту  на 2006-2020 роки», яка  включає розширення водомережі населеного пункту та проведення капітального ремонту вже існуючої, а це дасть можливість забезпечення жителів населеного пункту якісною питною водою.

         Одним із найстаріших підприємств села є Потаське хлібоприймальне підприємство та являється дочірнім підприємством Державної акціонерної компанії «Хліб України» .Створюється воно у 1928 році на станції Поташ як пункт із організації зберігання та переробки зернових «Союз хліб». Побудовано зерносклад на дві тисячі тонн та придбано для обігріву зібраного  врожаю два нафтових двигуни  потужністю 100 кінських сил.

         У 60-70 роки підприємство розширюється, будується поточна лінія  Та 27 складів для зберігання 66 тисяч тонн хліба. Лише електричне господарство мало 495 двигунів та резервну електростанцію потужністю 780 кінських сил. Крім складів  напольного типу є: 5- зерносушарок СКП-6, 2- для сушіння кукурудзи в качанах, 7- РОБИ  в яких встановлено зерноочисні машини, якими проводиться очистка зерна в потоці і доводиться до відвантажувальних кондицій. Підприємство має крупорушки для виготовлення круп, власну пекарню для випічки хліба та хлібобулочних виробів, підсобне господарство для забезпечення працюючих м’ясом та молоком.                

         Велику частку в розширення та роботу підприємства вклали його керівники  Котляренко О.В., Мартинюк П.Л., Гурський А.О., Ільїнський Е.О., Почапський П.К. (його заступники Лещенко М.Р., Ліщинський В.В.) та ветерани праці: Герега С.П., Тютюнник М.І., Г.М.Лесь, С.С.Юдченко.

       На землях запасу, що становлять 46,7 га, господарює фермерське господарство «Нива» (Драговоз М.К.) ,яке вирощує сільськогосподарську продукцію, здійснює заготівлю та переробку тваринницької продукції, виробляє ковбасні вироби та реалізовує їх в межах району.

        Землі резервного фонду становлять 83 га. Тут господарюють сільськогосподарське фермерське господарство «Агродар» (Лещенко М.Р.), ДП ДАК «Хліб України» «Потаське ХПП».

      Земель колективної власності 359 га, які розпайовані на 106 паїв.

      Спонсорську допомогу у вирішенні соціально-економічних питань села надають: ПП «Лавіта»(Мартинюк В.Л.), ДП ДАК «Хліб України» «Потаське ХПП» (Ліщинський В.В.), ТОВ «Еліта» (Безуглов Л.Г.),ВКФ «Парі»,приватні підприємці Лещенко В.О., Риженко Н.В., Хоменко В.Г., Божко О.С., Рогова Р.С.